Святий Миколаю!
Кожен рік ти приходиш до мене, залишаєш чудові гостинці. Мені страшенно хочеться побачити, як ти заходиш у замкнені двері, здогадуєшся, де моє ліжко, як в темряві навпомацки щастить тобі просунути руку під мою подушку і не розбудити мене. Я знаю, ти приходиш до всіх діток, в тебе багато клопоту, а мені так хочеться поговорити з тобою. Я залишу цей лист під подушкою і матиму велику надію, що ти зможеш вислухати мене…
Дорогий наш благодійнику! Бабуся багато розповідала мені про твої добрі діла, про безмежну любов до людей: як на морі рятуєш, від пожеж оберігаєш, як кайдани розбиваєш, із багнюки вози витягаєш. А ще вмієш вислухати і порадити…
Ось уже і грудень на вулиці. З дня на день всі діти чекають зиму із снігами, морозами, заметілями. Закружляють у танку тендітні сніжинки, падатимуть повільно на землю, вкриваючи її пухкою ковдрою. Гарно взимку. Радітимуть всі діти, бо їм дуже подобаються дива, чудові подарунки від тебе, Миколаю та Дідуся Мороза.
І я чекаю на диво. Та не дарунків і цукерок. Понад усе я хочу бачити добрі, лагідні мамині очі, в яких не буде сліз, тривоги, горя, безнадії. Татове одужання – ось про що я мрію, сподіваюсь, благаю тебе, святий Миколаю. Принеси нам, будь-ласка, хвилини родинного щастя, надію на краще. Я чекаю тебе і вірю.
Павлович Анна – учениця 6 класу,
ЗОШ І-ІІІ ст. с. Велика Глуша,
Любешівського району,
Волинської області
