Скачати з сервера файл

"Поняття про кличний відмінок"

Кличний відмінок, притаманний українській мові: княже, Рюриче, Давиде, Осмомисле Ярославе, господине, Романе, Мстиславе і т. д. В російській мові це явище майже зовсім зникло (винятком є вислови “ О, Боже! ” і “Чего тебе надобно, старче?”). Не слід забувати, що в українській мові є характерний кличний відмінок однини жіночого роду (нива - ниво, Марія -Маріє) й чоловічого (дуб - дубе, піонер - піонере, батько - батьку, Григорій - Григорію). Українська класика, фольклор і живе народне мовлення пильно додержуються форм кличного відмінка: «Іди, Петре, до тієї, котру щиро любиш» (І. Котляревський); «Козаче, соколе, візьми ж мене з собою на Вкраїну далеку» (народна пісня). Із цього можна зробити висновок, що й нам не слід уникати без усяких на те підстав цієї особливості нашої мови.

II відміна. Однина. Кличний відміннок
Іменники другої відміни в кличному відмінку закінчуються на -у, -ю, -е.

1. Закінчення -у мають іменники твердої групи (зокрема із суфіксами -ик, -ок, -ко), иншомовні імена з основою на г, ґ, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний (крім ж): Пе́трику, Іва́нку, Оле́гу (й Оле́же), ба́тьку, си́нку, пого́ничу, слуха́чу, това́ришу, робітнику́ (і робітниче́) Дже́ку, Жа́ку, Лю́двіґу, Фридриху; також іменники ді́ду, си́ну, та́ту.

2. Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Віта́лію, вчи́телю, Гри́цю, кра́ю, лі́карю, мі́сяцю, розма́ю, я́сеню, І́горю.

3. Закінчення -е мають безсуфіксні іменники твердої групи, іменники м’якої групи із суфіксом -ець та деякі іменники мішаної групи, зокрема власні назви з основою на ж, ч, ш, дж і загальні назви з основою на р, ж: Богда́не, Бо́же, го́лубе, дру́же, коза́че, о́рле, па́не, Пе́тре, со́коле, Степа́не, чума́че; же́нче (від жнець), кра́вче, моло́дче, хло́пче, ше́вче (але бійцю́, знавцю́); гусля́ре, До́вбуше, ма́ля́ре, сто́роже, тесля́ре, школя́ре.

4. Прізвища прикметникового походження на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн), такі, як Глі́бов, Ковалі́в, Пу́шкін, Романи́шин, Тю́тчев, Чапа́єв, Що́голів, у звертаннях мають форму кличного відмінка: Глі́бове, Ковале́ве, Пу́шкіне, Романи́шине, Що́голеве та ин.

Географічні назви, до складу яких входять зазначені суфікси, мають у кличному відмінку закінчення -е: Ки́єве, Лебеди́не, Льво́ве.

Примітка 1. У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка має як перше, так і друге слово: добро́дію акто́ре, па́не лейтена́нте.

Примітка 2. У звертаннях, що складаються із загальної назви та імени, прізвища, форму кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я: бра́те Пе́тре, дру́же Гри́цю, коле́го Степа́не, па́ні Катери́но, па́не Віта́лію, дру́же Макси́менку; коле́го Іваничу́ку.

Примітка 3. У звертаннях до жінок, що складаються із загальної назви та прізвища у формі чол. роду, форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка: добро́дійко Гончару́к, па́ні Шевче́нко.

ІІримітка 4. У звертаннях, що складаються з двох власних назв — імени та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Володи́мире Хомичу́, І́горю Іллічу́, Васи́лю Анато́лійовичу, Віта́лію І́горьовичу, Іллє́ Микола́йовичу, Пе́тре Кузьмичу́, Яросла́ве Андрі́йовичу.

2 відміна. Множина. Кличний відмінок
У кличному відмінку множини іменники другої відміни мають форму, однакову з називним; брати́ (в урочистому мовленні також брато́ве), робітни́ки; діячі́, товариші́; учителі́, шахтарі́, моря́, се́ла. Іменник пан, крім закінчення -и, в офіційному звертанні має закінчення -ове: пано́ве.

IIІ відміна. Однина
У кличному відмінку іменники цієї відміни мають закінчення -е: ві́сте, любо́ве, но́че, ра́досте, сме́рте.

Вживання іменників у кличному (звертальному) відмінку
В українській мові іменники мають сьомий відмінок – кличний (звертальний), для якого характерна спеціфічна форма. Таку форму мають:
1). Імена (Петре, Іване, Миколо, Маріє, Марусю, Оксано).
2). Назви людей (друже, добродію, пане, казаче).
3). Імена та по батькові (Іване Петровичу).
4). Назви тварин (коню, котику-мурчику, вовче).
5). Назви явищ природи, предметів, що піддані персоніфікації (земле рідна, темний гаю, Дніпре широкий).
При утворенні форми кличного відмінка відбувається чергування приголосних:
г - ж (друже, Олеже)
к - ч (козак-козаче)
х - ш (Явтух-Явтуше).
Згадаймо:
Ой, куди їдеш Явтуше? Ой, куди їдеш мій друже?
ц - ч в іменниках із суфіксом –ець:
хлопець – хлопче, стрілець – стрільче, але: - комсомольцю.
У множині форма кличного відмінка збігається з формою називного відмінка: сестри, брати.
Якщо звертання складається з імені та по батькові, обидва слова вживаються у кличному відмінку: Олександре Пилиповичу, Оксано Петрівно.
Як правило, обидва слова мають форму кличного відмінка у таких звертаннях, як друже Іване.
Увага!
Прізвище у звертанні завжди має форму називного відмінка: пане Ковальчук.
Прикметники та займенники у складі звертання мають форму називного відмінка: шановний пане, моя зіронько.
Іменники середнього роду кличного відмінка не мають!
Уважно ознайомтесь зі схемою форм кличного відмінка іменників.

Таблиця 1. - Форми кличного відмінка іменників

Закінчення називного відмінка

Закінчення кличного відмінка

I відміна

твердий приголосний - а  шиплячий - а м’який приголосний - я  кінцеве - ія

- о мамо, Горпино, зірко - е душе - е земле, зоре - ю Марусю, доню - є Маріє, надіє, мріє

II відміна

твердий приголосний - 0 твердий приголосний - о односкладові - 0 з суфіксами - ик, ок - 0 шиплячої основи - 0 м’якої основи - 0 кінцевої основи й - 0

- е Іване, Олеже, голубе - у Юрку, батьку, дядьку - у діду, сину - у котику, синку - у товарищу, Петровичу - ю Ковалю, лікарю - ю гаю, Андрію

III відміна

приголосний - 0

- е радосте, любове