Скачати з сервера файл

"​Історія та розвиток села Велика Глуша"

 
           Україна - значить "земля, що лежить скраю". Однією з крайніх точок українських земель, що розташовані на півночі України, є село Велика Глуша.

Український народ сповнений духу національно-культурного відродження. Це знаходить свій вияв, зокрема, у прагненні мільйонів людей до пізнання власної історії.

Ось і я пропоную познайомитись з історичним минулим села Велика Глуша, історія якої є однією із багатьох сходинок становлення України як незалежної держави.

Село Велика Глуша є одним з найпівнічніших сіл Любешівського району.
"Самое название села указываетъ, что село расположено въ глухой местности. Находясь на окраине Волынской губернии, оно окружено с запада, севера й востока, болотами. Только южная и ЮГ0-западная границы сего села представляют более сухую местность, )~отя й пересекаемую в разных направленнях небольшими болотами. Не очень давно местность была покрыта дремуqими лесамм, ныне же представляет равнииу, усеянную кое-где небольшими песчаньши холмами и кустарниками". Такий опис села дає К. Теодорович в книзі: "Волинь нь описаний городовъ, мъстечекъ й сел."

Достовірні дані про Велику Глушу є лише з першої половини ХУІ ст., село згадується під назвою "Глушка", як власність Данила Мелешковича. "1537 г. 20 декабря в Конле заключён был акт о разграничении имений князя Василия Михайловича Сангушки Ковельського г. Ковеля и с. Клевецка от имений князя Андрея Михайловича Сангушко­ Каширського-Городельца совершенный судями кн. Василия.

В потверждении верности указанних князем Василием Іраниц земельних, этот князь прнвел свидетелей - шляхту й людей сугранников й сумежников, суседов своих с Коруни Польськоє, Ратенского повету..."( Агсl1iшn ks Sangyzko - Т. 4ст. 107.)

В половині ХУІ ст. село Велика Глуша було власністю князів Сангушків і нележало до Каменської Волості. "В 1569 г. 7-8 января кн. Лев Сангушкович- Каширський выдал жен~ своей, урожд. княжны Сохомлинской дарственную запись на м. Камень с пренадлежащими к нему селами Ворокомль, Полицями, Видертой,
Глушко й и Олбнемь" (Опись акт. книги (Луцкой) Киев. центр, архив H~ 2043, стр. 6, пункт 27).

В половині Х‎VІІ ст. село Велика Глуша належало вже Красицьким. За даними архіву ( Ю.-зап. Россія, ч. 6 т.l., прилож., стр. 32, 33) вказується, що 14 січня 1662р. відбувся вирок до пана Адама Красицького -- претензії, що його люди напали на володіння Казиміра Красицького і вчинили там насильство, пограбування і вбивство: В нападові брало участь близько 700 селян.

Село Велика Глуша складалася з двох вулиць і містечко між ними, які є і до цього часу. Одна вулиця іде з півночі на південь і називається Янівкою. Назва ії походить від того, що посередині села була ще здавна поставлена католиками кам'яна фігура святому Яну.

Друга вулиця йде з південного заходу на північній схід і називається Запіллям, тому що розташована між болотистим сінокосом за полем. Середина між цими вулицями була зайнята маєтком графа Лубенського, який був одружений на графині Красицькій.

Тепер ці троє поселень заселені так, що вони створюють одне ціле - село Велика Глуша, aлe назви як частини Глуші: Запілля, Містечко, Янівка збереглися й донині.

Містечко раніше називалося Маріанполем, від імені дружини одного з колишніх володарів - графа Едмунда - Конрада-Красицького, Мapiї, уроджениці Бржостовської, на пам'ять про яку була поставлена статуя Марії Магдалини. У 188 році статуя була розбита громовим ударом.

З роками маєток Красицьких занепадає. Частину свого володіння землею один із Красицьких віддає під колонізацію, аби мати від цього грошові прибутки. В 1877 р. селі Велика Глуша з'являються нові жителі - німці, поляки і російські старообрядці федосіївського напрямку. Всі вони володіли землями по довготерміновим контрактам і передавали свої права іншим, таким чином щорічно з'являються нові землекористувачі.
Так проходить постійна зміна населення як по національності, так і по вірі. Корінне населення - православні селяни.

Поляки утворили своє невелике поселення в урочищі Кончеліс, яке знаходилосі від містечка в південно-східному напрямку на відстані 3 км. Назва "Кончеліс походить від того, що це поселення було на кінці лісу. Частина поляків жила і в селі Велика Глуша.

Ще і до сьогодні можна розпізнати місця з-під будівель польських колонізаторів,збереглося також і польське кладовище. Німці жили в Глуші до 1939 року.

Про колонізацію німців і досі нагадує німецьке кладовище, яке знаходиться в південно-східному напрямку від Містечка на відстані 1,5 км.

Руські старообрядці жили в Глуші порівняно недовгий час, а потім виїхали в невідомому напрямку. В східному кінці Запілля з північної сторони було старе кладовище старообрядців.

За 1,5 км на південь від села Велика Глуша була заселена колонія вихідцями Глуші.Це були 20 заможних родин. Це поселення так і носило назву - "Колонія".

Найбільш давні пам'ятки збереглися в назві урочищ "Монастир" і "Садовка". З народними переказами, в урочищі Монастир колись була церква. Деякі старожили говорили, що вони бачили дзвін, що висів на липі після зруйнування церкви, але хто його зняв, не знають. Що ж до назви "Монастир", то одні говорили, що вся земля належала монастиреві, а інші переказують, що там дійсно був жіночий монастир. Один з приходських літописців сповіщав, що в селі Ворокомле в архівах  гр. Красицьких є точні дані, але туди доступу руським людям не було.
Розповідь про урочище Садовка має зв'язок з розповіддю про урочище Монастир. Коли на Монастирі церква зруйнувалась, то одна із ікон, що були в церкві, - ікона Богоматері сама вийшла із церкви, що розвалилася, й пішла в напрямку на північ, в Литву. Один селянин дуже рано орав поле і раптом побачив ікону Богоматері, що йшла мимо його. Він був цим дуже здивований, особливо тим, що ікона зупинилась недалеко від нього на полі і нібито осіла, тому місцевість стали називати "Осадівка" .

На початку 1870-х років життя села радикально зазнає змін. На цей час припадає піднесення села в господарському, духовному і матеріальному значенні. Граф Леон Красицький побудував сукняну майстерню, горілчаний завод, побудував для себе великий палац, багато кам'яних будинків в містечку Маріамполь.
Фабриканти, яких привезли в Глушу, дуже скоро роз'їхались. В одному із кам'яних будинків розмістили однокласне народне училище, в іншому - лютеранську школу, а ще в одному будинку - школу для євреїв.
В той час були в Глуші розкольницький і протестантський молитовні будинки.

В 1775 році на кошти прихожан була побудована церква в ім'я Успіння Пресвятої Богородиці. 1873 року побудована дзвіниця. В 1873 - 1875 змінено форму куполів. На дзвонах були написи слов'янською мовою: "Року 1690" , а на другому" 1770 рік". Метричні книги велися з 1783 року.

З 1871 року існувало однокласне народне училище.
За даними 1896 року дворів - 149, жителів - 1162 чоловік: лютеран - 332,католиків - 185, розкольників -74, євреїв - 143.

В Глуші проводили ярмарки 4 рази в рік: в третій день Різдвг. Хрш~тового, на Стрітення Господнє, в 9 четвер після Пасхи і Успіння Богоматері. У 1892 році бу.:ІО визначено уже 12 ярмарок на рік: кожного першого вівторка щомісяця. Найбільший ярмарок був у червні.

Головним занятгям селян було землеробство і скотарство. Землі були малородючі і тому вимагали внесення добрів, тому і виникла необхідність у розведені худоби, якому сприяла наявність великої кількості сінокосу.
В селі було багато євреїв-торговців, сім лавок мануфактурних і бакалійних, були торговці зерном і худобою.
Великого значення селяни надавалії народним прикметам. Так при першому громові селяни трясли кишенек з грішми, приказуючи: "Щоб Біг дав, щоб було повно всього до самої амерті". Виїжджаючи перший. раз в поле орати, нічого не давали з хати, з хліва,крім вогню, вважаючи гріхом не дати вогню. Косар, коли приходив перший раз на сінокіс, зробив кілька покосів, збирав траву і кидав її на кущі лози, приказуючи: "Щоб Біг дав, щоб лоза сохла, а статок гладшав".

Про соціально-економічне становище Любешівщини, в тому числі і Великої Глуші, на початку ХХ ст. ро~шовідає стаття, опублікована в газеті "Маяк" від 7 листопада 1913 року. В ній, зокрема говориться: "Це літо поліщук-хлібороб пам'ятатиме довго. Сіножаті наші з весни аж до сеї пори затоплені водою. Сіна нема, через дощі хліб теж кепсько придався.Худобу - весь наш скарб - продаємо за безцінь. Коли б люди згуртувались, то можна було б продати худобу за кращою-таки ціною. Але нікому й показати людям до цього стежку." Глушанин.

Населення Великої Глуші темне і затуркане. Але з утисками і безправ'ям не мириться, а веде боротьбу.
З особливою силою заворушення вибухнули під час революції 1905 - 1907 років. Щоб придушити .виступи селян у Великій Глуші та по всій Любешівській волості, мінський генерал-губернатор у грудні 1905 року прислав сюди поліцейську команду,

Проте стихійні виступи селян тривали аж до Першої світової війни. Селяни самовільно рубали ліс, випасали худобу на поміщицьких сінокосах, забирали частину на вирощеному панському полі.
Не пощадила село і Перша .світова війна. На церковних цвинтарях не вистачало місця жебракам. На вулицях усе більше з'являлось молодих людей без ніг і рук. Їхні очі благали у перехожих шматочка хліба, а вуста проклинали тих, xтo примушував їх убивати і калі чити подібних собі. Костьоли і церкви не встигали віддавати останню шану покійникам. Не висихали очі осиротілих матерів, дітей, вдів.

У березні 1921 року, згідно з рішенням Ризької наради, в якій брали участь делегації  РРФСР, УСРР і Польщі, :західноукраїнські землі вже вкотре переходять під владу Речі Посполитої. Велика Глуша входить до Камінь-.Каширського староства Пінського повіту Поліського воєводства.

Село, як і весь район потрапило у зону "Б", жителі якої мали лише одне право ­право направляти в Польщу сільськогосподарську продукцію. Навіть за спілкуваннярідною мовою можна було отримати штраф, а то й потрапити в "кутузку". Кращі землізнову повернули поміщикам, польським осадникам, церкві.
У 1924 році прийнято закон, який забороняв користуватисяукраінською мовою в державних установах. Навчання у школах велося польською мовою. Зі спогадів Курицької Ганни Іванівни: "У школі ми вчилися польською мовою. Вчителями були полячки. До нас ставилися добре, жаліли. Просили вишити для них рушники, серветки.За це пригощали нас цукерками, печивом."

Крім школи в селі знаходився відділок пожежників та діяла окружна лікарня.
12 серпня 1934 року польський суспільно-політичний і господарський тижневик "Волинь" опублікував репортаж під назвою "Єстем в Велькей Глуши". у ньому головний редактор тижневика Юліан Нець веде розповідь про село Велика Глуша, про ліси, що тягнуться навколо села, і Бог те знає, де закінчуються, про мешканців села. Про Семена­ мисливця і поета в душі, який так любив і знав ліс, Життя і звички лісових тварин, що тут водилися. Про діда Дем'яна, який лікує біль зубів, кровотечу спиняє, лікує людину і тварину. Автор наводить приклад лікування, свідком якого був. А лікував тоді Дем'ян свого сусіда Калника.

Замовляння починалося так:
"Замовляю губи й зуби защіпкою залізною."
А закінчувалось воно такими словами:
"...Де чорт бере вози
з осями, там нехай візьме
і мою голову з зубами"
Такою була при панській Польщі "медицина" у Великій Глуші. "Тут нема ніц, - пише автор. - Ні газет, ні книг, ні машин. Пошта в Глуші - то десятник Сидір, що раз за тиждень шкутильгає до гміни... Гм іна далеко, а повіт ще далі, міста десь за горами: крім Іксима, що на ярмарок їздиться".

Виклад статті не дає будь-яких підстав запідозрити Ю. Неця в нещирості, в загострені чи підтасуванні фактів. Навпаки, у ній спостерігається співчуття та приязнь до тих, про кого він веде мову. Просто автор писав про те, що було, до "так єст Велька Глуша, весь року божого 1943 про свьят бо~ий не ведзонца, святу незнана, загубльона в пущи вёстска, ктура лежи, як муві пёосенка з - пшед лят сетик:Понад Стиром років триста, Верст сорок з Пінська' - міста".

Ще сумніше виглядає Велика Глуша в поезії Олекси Стефановича, для якого ця "красива і вічно трагічна Волинь" (О. Довженко) стала колискою, духовною батьківщиною. Поет, який дожив свої дні в американському місті Буффало в 1970 році,ще в 30-і роки ось що писав про згадане село:
Серед лісів - збіговисько хаток...
Від хаrцoвин, що стали безбережні,
Воно втекло у вишні та черешні,
З ляку в тісний стулилося гурток.
З усіх сторін - темно-зелений морок...
 "Вкраінці ви?" - "Ми, паночку, тутешні".
Чи знайдете деревні дні прийдешні,
Цей, межи пущ загублений куток?
Як дико тут... а що уже зимою,
Коли усе обгорне білий сон,
Коли вовки нічною чередою,
Мабуть, не раз підходять до вікон?
Яке глухе і глибоке Заглушшя
Земля древлян - село Велика Глуша.
Таким було село Велика Глуша в 1934 році.

           До 1939 року село Велика Глуша перебувало під владою Польщі. З приходом Червоної Армії у 1939 році в селі утвердилась радянська влада. В цей час почала свою діяльність Великоглушанська сільська рада. До складу сільської ради входили села Янівка і Запілля, де було триста шістдесят господарств. У них проживало тисяча чотириста сорок чоловік. Села Янівка і Запілля в даний час -центральні вулиці села Велика Глуша.

Почалася будова нового способу життя - соціалістичного. Але' напад фашистської Німеччини на Радянський Союз у 1941 році перервав розпочате соціалістичне будівництво. Багато жителів села пішли захищати свою Батьківщину. Під час просування фронту на території села Велика Глуша було спалено шістдесят сім дворів. Мирного населення загинуло понад чотириста чоловік. Багато молоді вивезли до Німеччини. Серед них -молода бідна дівчина - Лук'янович Марія Петрівна, яка після закінчення війни повернулася додому хворою і незабаром померла від туберкульозу.

У 1944 році Радянська Армія визволила Велику Глушу від німецьких загарбників. Із спогадів кавалера орденів Слави 1-11-111 ступенів Володимира Аманова: "Вранці 17 березня 1944 року наш полк перейшов у наступ і до кінця дня головними силами оволодів Великою Глушею, Малою Глушею і Видертою". Після визволення жителі села приступили до відбудови господарства.

У 1947 - 1948 роках проходила організація колективного господарства у Великій Глуші. у колгосп було об'єднано триста двадцять одноосібних господарств. Першими керівниками колгоспу "За перемогу" були: Дегтярук Петро Сергійович - голова, Ковзолович Михайло Федорович - бухгалтер.

Матеріальна база колгоспу була дуже слабка, худоба утримувалась у примітивних приміщеннях. У господарстві нараховувалось сімдесят голів ВРХ, тридцять свиней, п'ятдесят овець, сто двадцять коней, двадцять вісім волів, вісімдесят плугів, сімдесят возів, сто двадцять борін. Все це було усуспільнене з одноосібних господарств.
В селі була колгоспна електростанція, яка працювала на рідкому паливі. Вона освітлювала громадські та колгоспні будівлі. Крім того, станція подавала струм у село Погулянку. Також був побудований колгоспний млин, який молов зерно на простий та сортовий помел. Він обслуговував і селян, що приїжджали з інших сіл. При млині працювала пилорама та циркулярка. Ще була й друга електростанція - в "Сільгосптехніці," але вона обслуговувала лише майстерні для ремонту сільськогосподарських машин.

Великою подією стало відкриття дороги з твердим покриттям Ковель - Камінь­-Каширський - Любешів у 1962 році, яка пройшла через Велику Глушу. Новозбудованадорога, без перебільшення, стала для населення "дорогою життя", яка зв'язала село ззалізничними станціями Камінь-Каширський і Ковель.

В селі було побудовано поштове відділення, встановлено телефонну мережу. При поштовому агентстві   працював радіотрансляційний вузол.   

З першого вересня 1944 році в селі почала працювати Великоглушанська середня школа. У ній навчалось сто чотири учні, працювало п'ятеро вчителів. У 1968 році при середній школі села Велика Глуша був відкритий філіал Любешівської музичної школи. Працювала й заочна середня школа. При школі діяв учнівський спортивний колектив, а в селі було спортивне товариство "Колгоспник". Був облаштований сільський стадіон.

На території села діяла дільнична лікарня на тридцять п'ять ліжок. Були відкриті терапевтичне відділення (на двадцять ліжок), дитяче - (на десять ліжок), родильне - (на п'ять ліжок) та стоматологічний кабінет. Також лікарня була забезпечена автомобілем швидкої допомоги.

Для забезпечення культурного відпочинку населення працював сільський Будинок культури. При ньому була бібліотека, фонд якої нараховував біля п'яти тисяч книг. Працювала бібліотека і при середній школі. У Будинку культури діяли такі гуртки художньої самодіяльності:хоровий,       драматичний,танцювальний, інструментальний та гурток художнього читання. При клубі працювала стаціонарна кіноустановка, яка щоденно демонструвала кінокартини.

З роками у селі Велика Глуша були побудовані промтоварна та продуктова крамниці, павільйон побутового обслуговування населення, перукарня, готель на десять місць.

У 70-80-х роках Велика Глуша була процвітаючим селом, яке вважалося другим центром району. На жаль економічна криза, що охопила країну після розпаду Радянського Союзу та проголошення незалежності України, докорінно змінила його життя. Одна за одною закривалися організації, розкидали колгосп, закрили дитячий садок, Будинок культури перетворився на руїну. Люди втратили роботу і змушені виїжджати у пошуках заробітку в інші регіони країни, за кордон. Селянам довелося обробляти землю (якої після розпаду колгоспу добавилось) не за допомогою техніки, а вручну, а найпоширенішим видом транспорту став гужовий.

Та найтяжчі часи, напевно, минули, тому що селяни почали купувати сільськогосподарську техніку, власні автомобілі, почало розвиватися приватне підприємництво. У приміщенні колишнього дитячого садочка облаштували простору лікарню зі стоматологічним кабінетом та аптекою. Але найкращим подарунком для нашого села за роки незалежності стала нова двохповерхова школа та газифікація села.

На даний час село почало відроджуватись,ми маємо безліч організацій як  державних так і приватних які забеспечують робочими місцями населення нашого та навколишніх сіл та сприяють підвищенню матеіального добробуту населення. Слід зауважити що завдяки підтримці і спонсорській допомозі народного лепутата Адама Івановича Мартинюка молодь села отримала відреконструйований будинок культури,було надано певну суму грошей для реконструкції храму села,та жителі отримали довгождану заасвальтовану дорогу.

Надіємось, що з часом село наше оновиться повністю, розцвіте і стане сучасним миловидним куточком нашої України та гордістю рідного волинського краю.

Велика Глуша – є центр сільської ради,розташоване за 45 км. від райцентру,за 25 км. від залізничної станції Камінь-Каширський.Через село проходить автомагістраль Любешів – Камінь-Каширський-Ковель. Населення 3220 чоловік (найчисленіше серед усіх сіл району).До сільської ради входять також села Невір, Погулянка.

Село багате на різні традиції та звичаї.