Історія о. Хортиця
На острові 1983 року був відкритий музей історії запорозького козацтва, якому 14 жовтня виповнилось 24 роки. Особливість музею полягає в оригінальному оформленні приміщення ( враження, що рухаєшся печерою ), в експонатах, більшість з яких зібрана саме на хортицьких просторах. Є підстави стверджувати, що один із прототипів Запорізької Січі існував на Хортиці
Ще на початку ХХ століття на цьому острові було 129 курганів, проте до наших днів уціліло небагато. Вони були розташовані кількома групами на узбіччі так званого „Скіфського шляху”. Зараз комплекс склали 11 курганів, на яких установлено стародавні скульптури та людиноподібні стели…
Вірш Данила Кулиняка „Минуле - майбутнє”
Відновити невідомі сторінки історії та козацтва допомагає нам і музей кам’яних витворів, розгорнутий в одному із куточків комплексу. Експонати музею знаходяться просто неба – гармати, ступи, корита, жорна, скульптури, кам’яні стовпи та хрести.
Тут звідусіль віє духом старовини…
(Кінець)
Вірш Миколи Тягуна „Хортиці”
Влітку 1843 року український поет Тарас Шевченко подорожував Україною і побував на Хортиці. У травні 2005 року, за допомогою краєзнавців, було визначено маршрут, яким ходив по Хортиці письменник, і оздоблено його сімома гранітними брилами. На них висічені рядки із творів Великого Кобзаря, де згадуєлься Хортиця і Великий Луг запорозький. Таким чином виник маршрут „Тарасова стежка”.
У народі існує легенда-переказ „Шевченко на Хортиці”…
Шевченко поплив на Хортицю. За веслами сидів молодий хлопець. Із хвилюванням наближався поет до острова. Сльози блищали на його очах. Біля Думної скелі вони пристали до берега. Кобзар зійшов на землю славної козацької вольниці. Десь унизу залишився човен. Шевченко попросив хлопця пливти край берега, а сам пішов угору, оглядаючи довкола священну Хортицьку землю.
Стежками між полину та безсмертників Тарас піднімався на високі могили, де біліли повержені скіфські статуї. Здавалось, що саму історію рідного народу сплюндрували і кинули у бур’ян…
Він ходив між хрестами козацького кладовища, ковтав гіркі сльози і стискав кулаки від розпачу й гніву на Катерину ІІ, яка віддала козацьку святиню чужинцям на поталу, знищивши, тим самим, у 1775 році Запорозьку Січ.
Напевно не один раз питав себе поет: невже це та Хортиця, міць і доблесть якої він оспівав у „Гайдамаках”, у „Гамалії” і в багатьох інших своїх творах.
Біля Тарасової скелі сидів похмурий чоловік років тридцяти (30) і думав свою думу
(Кінець легенди)
Зараз ми всіляко намагаємось повернутись до втраченої сторінки нашої героїчної історії козацтва.
Це невід’ємна частина нашого єства, це одна з головних особливостей української нації, яка визначає нашу самобутність у світі. Нам не можна втрачати її, бо тоді всі ми вигоримо, як достигле зерно під пекучим соцем…
Саме тому 14 жовтня 2004 року в День українського козацтва відбулось урочисте відкриття будівництва історико-культурного комплексу „Запорозька Січ”. Місцем розташування якої обране мальовниче північно-східне узбережжя Хортиці. Було заплановане створення двадцяти трьох (23) зрубних споруд, куренів, військової канцелярії, січової школи, діючих кузні та гончарної майстерні.
Ось так намагаються відновити диво української історії – Запорозьку Січ на острові Хортиця. Для того, щоб наше покоління і наступні також могли з гордістю згадати своє могутнє і міцне коріння, славну, незбориму бунтарську душу українського козака…
