Із педагогічного досвіду Середи Наталі Анатоліївни, вчителя української мови та літератури Валер’янівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Навчання у школі – це вагома частина життя кожної людини. Це період формування світогляду. Саме в цей час людина володіє найбільшою здатністю щось засвоювати, запам’ятовувати, розвиватись. Але дитина в цей період і найвразливіша, схильна підпадати під вплив інших. Дуже важливо, щоб поряд були люди порядні, тактовні, що здатні зрозуміти іншу людину. Батьки, звичайно, завжди залишаться першими і найголовнішими вчителями для дитини, але ж їх не обирають. І тому роль учителя у формуванні дитини як особистості велика і відповідальна.

Думка про те, що  школа повинна обмежити свій виховний вплив на дитину до мінімуму, стає дедалі частішою. Останнім  часом  у сучасній освіті відчувається підвищена увага до вивчення та запровадження новітніх технологій, пошуків більш ефективних методів, прийомів у навчально-виховному процесі. Але, на жаль, мало приділяється уваги виховним можливостям предметів. Коло обов’язків педагогів розширюється з кожним роком, і вже стає дедалі важче виділити основні. Але які б тенденції на вимогу доби не домінували б у нашій державі, освіті, на мою думку,  це ніяк і ніколи не зможе вплинути на саме покликання педагогів: передати весь свій досвід, знання, уміння, виховати в людині «людину». Вважаю, що головне призначення вчителя не тільки дати знання, а й допомогти всебічно себе виявити, щоб згодом правильно обрати фах; виховати громадянина.

В умовах розбудови ринкової  держави відбуваються процеси морального та соціального занепаду певної частини суспільства та учнівської молоді зокрема. Відчувається негативний вплив тривалого наслідування неякісних зарубіжних та вітчизняних творів культури та сліпого поклоніння їм. 

Отже, сьогодні питання виховання  справжнього громадянина  країни є дуже актуальним. Треба звернути особливу увагу на виховання підростаючого покоління не тільки в родині, під час виховних заходів, а й під час навчальної діяльності. Саме в стінах школи відбувається соціалізація дитини, адаптація учня до соціальної дійсності. А саме література, українська література, як навчальний  словесний предмет подає моделі поведінки та норми, орієнтує на загальнолюдські цінності через поведінку героїв, негативні та позитивні вчинки, через думки автора. 

Практична значимість досвіду полягає в створенні системи виховання патріота-громадянина засобами шкільної суспільно-гуманітарної та  естетичної освіти у тісному взаємозв’язку із виховною системою.

У своїй роботі спираюсь на довід як вітчизняних педагогів та науковців, так і зарубіжних. 

Зміст  народної педагогіки висвітлюється в   роботах  О.Любара,   В.Мацюка, С. Русової, М.Аркаса,    М. Стельмаховича,   К.Ушинського,    А.Макаренка,   В. Сухомлинського, Г. Ващенка.

У сучасній вітчизняній науці аспекти патріотичного виховання розробляють К. Чорна, В.Ягупов, І. Бех, Ю.Завалевський,  О.Сухомлинська та інші. 

Сутності понять: «патріотична свідомість», «любов до Батьківщини»,  присвячені праці вчених-філософів    В.Бичка,   І.Стогнія, В.Шинкарука та ін. 

В умовах потреби у відродженні духовності роль уроків української літератури  у вихованні справжньої особистості повинна зрости, бо художня література як словесний вид мистецтва має величезний арсенал засобів впливу на свідомість та душу дитини. Як наслідок цього, хочемо цього чи ні, та на зразках поведінки автора та його героїв учні вивчають соціальні ролі, знайомляться з етапами становлення особистості, і як результат цього  - формуються найбільш загальні, поширені риси особистості. Таким чином учень бере участь у власній соціалізації й у  вираженні ним цінностей і норм культури. Починається пошук свого «Я». Формується власна система уявлень про самого себе, про світ та інших людей – процес адаптації.

Адаптація – прагнення знайти у внутрішньому світі ті риси, які допомагають встановити гуманне ставлення одне до одного.

Наша мета – стимулювати процес морального розвитку особистості, її взаємозв’язок із соціальним середовищем. А художня література сприяє набуттю ними соціальних навичок, педагог допомагає становленню особистості,  в ході чого формуються найбільш загальні, найпоширеніші риси особистості. Але література як шкільний предмет – єдиний предмет у школі, що звернений не тільки до розуму людини, але, в першу чергу, до серця. Себе  зразу треба налаштовувати на те, що на уроках ми повинні навчитись говорити  мовою цінностей натхненно, позитивно, не треба намагатись нав’язувати свої особисті прагнення, незадоволеність, інтереси, моральні уподобання. Це дуже важко. Наше завдання полягає у необхідності передачі суспільно-значущих моральних настанов, а не власної системи моральних цінностей. 

Виховання естетичного смаку, залучення до світових надбань культури є вагомою складовою у вихованні гармонійної особистості. На мою думку, ця тема дуже важлива для розширення кругозору учнів, діти простежують зв'язок літератури як шкільного предмета з іншими сторонами життя, це допомагає їм більш свідомо підійти до самого визначення літератури   як словесного мистецтва. Та  будь-яка праця в цьому напрямку  й самого вчителя збагачує як інтелектуально, так і духовно. На жаль, я не маю ніякої спеціальної ні музичної, ні образотворчої освіти, але маю від природи до сфери мистецтва зацікавленість.

Така робота пов'язана із серйозною самоосвітньою і пошуковою роботою, впливає на вибір методів і форм при підготовці до уроку. Арабський письменник і філософ Сааді зазначив: «Учень, який вчиться без бажання, - це птах без крил. Саме тому одне із завдань, яке я ставлю перед собою,  - викликати інтерес учнів до навчання, активізувати їх розумову діяльність.

Навчальний матеріал легше засвоюється і найдовше зберігається в пам’яті в тому випадку, коли учень не пасивно сприймає те, що говорить учитель, а активно діє під час вивчення матеріалу. Намагаюсь творчо поєднати пасивні, напівактивні, активні методи (лекція, розповідь учителя, метод книжних завдань, метод ілюстрацій та демонстрацій, евристичний…) Щоб  активізувати учнів іноді використовую метод гри. Звичайно, методи обираю в залежності від мети уроку, віку, загального розвитку дітей та здатності сприймати. 

Для активізації дітей часто використовую елементи технології «Педагогічної  майстерні». Саме ця технологія, на мою думку, покликана спрямовувати  дітей на дослідження, в результаті чого з’являється  віра у можливість власного відкриття, надія на успіх. Майстерня – це технологія, що потребує від учителя уміння стати не тільки наставником, а й  партнером. Саме в майстерні діти краще всього  навчаються творчо мислити, уявляти, фантазувати, висловлювати свою думку. Чергування парної, індивідуальної та групової роботи, атмосфера рівноправності та дружньої співпраці, змістовна робота, можливість використання власного життєвого досвіду дитини, зв'язок з іншими видами мистецтва сприяють розвитку індивідуальності учня.

На своїх уроках літератури часто використовую взаємозв’язок виучуваного предмета  з образотворчим мистецтвом. Саме цей вид мистецтва найкраще допомагає учням п’ятого класу зрозуміти саму природу поняття «художній образ», бо спочатку й до самого навчального предмету «Література» вони підходять як  до читання у початкових класах. 

Я пропоную учням виконати таке завдання: вікна  навчальних кабінетів виходять на шкільне повір’я, де ростуть берези. Прошу  дітей підійти до вікна, добре роздивитися одну й ту саму березу, а потім  за певний однаковий час намалювати прямо у робочих зошитах. Як час вийшов ми підходимо ще до вікна, знову роздивляємось. А далі я відразу даю інше завдання: коротко описати словами. Саме ці два завдання мені дуже допомагають підвести дітей до наукового визначення і розуміння терміну мистецтва як зображення явищ життя у художніх образах. Їм легше простежити ланцюг переходу реального образу із життя, дерева, в художній -  на папері намальований. Учні усвідомлюють сам процес переходу предмета із світу реального у світ художній.  Але цей етап самий простий. Скільки працюю, в більшості випадків учні не завжди розуміють, що таке «художність». Це завдання допомагає мені і в цьому. Ми з дітьми роздивляємось ті малюнки, які вони зробили. Звичайно, як ви і здогадуєтесь, ми приходимо до висновку, що дерево малювали всі одне, а на малюнку воно виглядає у всіх по-різному (у когось більше,  у того гіллястіше, хтось більше старався, а хтось виконував роботу недбало). Це все тому, що всі ми різні, неповторні, кожен має свою уяву, фантазію, вкладає частинку душі, тому і малюнки у всіх різні. Що оця творча уява і є художність.

Наступний етап цих завдань полягає  у тому, що дітей підводжу до думки, що література – це також вид мистецтва. Ми ж змогли реальне дерево вихопити із життя і перенести  у світ мистецтва. Тільки ми це зробили не олівцями чи фарбами, а словами. Після того, як ми прочитаємо ті коротенькі описи берези, повинні прийти до висновку, що і описи у всіх різні, кожен проявив свою індивідуальність, художність.  Отже, діти приходять до висновку, що  література -  це словесний вид мистецтва. 

Поняття «художнього образу», мабуть, найважче для дитячого сприйняття із теорії літератури, учні ніби зрозуміли, але через деякий час швидко і забули. Саме цей образ «дерева» допомагає час від часу  відтворювати цей ланцюжок ключових літературознавчих термінів.

Хочу зупинитись ще на одному із видів завдань як виконання ілюстрацій до художніх творів. Такі завдання більше підходять для учнів середніх класів. Тут треба враховувати психологію старшокласників.   Старшокласники вже не сприймають настанови вчителя, що вміння малювати не головне. Учні старших класів  чітко вже усвідомлюють свої здібності, ті, хто не вміє малювати, соромляться показувати свої не дуже вдалі малюнки, і ці завдання просто сприймають негативно. Такі завдання-ілюстрації використовую двох видів: обов’язкові та необов’язкові. За такі завдання не ставлю поганих оцінок. Перед таким завданням даю обов’язкові настанови, що всі ми не художники, в тому числі і я. Що  ми учимося бути уважними, уважно і вдумливо читати, творчо мислити. Що я оцінюю старанність. Прошу малюнок виконати так, щоб я, як учитель, побачила, що учні читали та добре знають текст. При цьому зауважую, що ми будемо малювати портрет чи пейзаж…Це у нас був літературний портрет чи пейзаж, а це буде образотворчий, бо ми його виконаємо засобами образотворчого мистецтва. Коли вже ілюстрації виконані, то обов’язково прошу їх прокоментувати, задаю запитання:

- Чому малюнок намальовано саме так?

- Чому вибрала дитина саме такі кольори?

- Які предмети зображені на малюнку?

- Яка пора року?

- Який настрій у головного героя?

- Які враження викликає малюнок у інших дітей? і тд.. 

Дуже вдалим і результативним видом творчих завдань я вважаю виготовлення різноманітних збірників дитячої творчості. Наприклад, під час вивчення у 5 класі теми «Загадки» я пропоную дітям придумати загадки самим і намалювати відгадки. Потім ці загадки допомагаю укласти у збірник, де подаються загадки за тематичними циклами з ілюстраціями, з вказівкою авторів. Діти відчувають себе в ролі письменників, у них виникає віра в себе, в свої здібності.

  Отже, такого виду завдання допомагає дитині розвивати образне мислення, підводить до думки про необхідність уважно і вдумливо читати, розвиває зв’язне мовлення. 

Про такі види завдань як підготовка додаткової інформації, повідомлень, рефератів, підбір ілюстрацій можна говорити безкінечно. Якщо я знаходжу якусь додаткову інформацію, цікаві ілюстрації, то обов’язково стараюсь використати на уроці. Це дуже копітка робота. Потребує багато часу. Матеріал треба знайти, обробити, обдумати, як прив’язати до навчально-виховної мети. 

На своїх уроках часто використовую періодичні видання, в тому числі  журнал «Великие художники, их жизнь, вдохновение и творчество». Цей журнал мені часто дуже допомагає. 

У своїй педагогічній діяльності я активно використовую позакласні заходи з мого предмета у зв’язку з виховними. Стараюсь всілякими засобами підтримати єдність навчально-виховного процесу. Наприклад, літературно-музична композиція «Т.Шевченко – знайомий та маловідомий» поглибила знання  учнів про загальновідомі факти із життя Кобзаря та відкрила нові сторінки. Познайомила із поетично-пісенною творчістю Т.Шевченка.

Свою педагогічну діяльність я поєдную з пошуковою і краєзнавчою. Співпрацюю зі шкільним музеєм «Пам'ять» та Народним музеєм Валер’янівського БК. Уклала і постійно доповнюю альбом «Наші видатні земляки».

Альбом уже містив матеріали про місцевого поета М.Яременка, члена спілки письменників України.  З’явились розділи про Героя Радянського Союзу Г.Пенежка;  поета, що писав російською мовою А.Корнієнка, І.Вареника – людину, що створила книгу про історію мого села під назвою «Валер’янівка»; «Моє село в малюнках».  Працюю і самостійно, і в союзі з учнями. У даний момент працюю над збором інформації та оформленням матеріалів про воїнів-інтернаціоналістів про Душу Олександра та Фанду                                                                                            Сергія; про Лату Василя Пилиповича – генерал-лейтенанта, професора, викладача Академії Генерального штабу в Росії. Така пошукова творча робота відповідає всім навчально-виховним завданням і вимогам. Дитина, яка знає, збирає і цінує історію своєї «малої Батьківщини» - уже громадянин із активною життєвою позицією. Навчаючи дітей, навчаєшся сам. Так і вчитель. Під час організації різноманітних заходів розкривається не тільки дитина, а й учитель. Так і відбувається безперервний процес взаємообміну досвідом і знаннями між учителем, учнями, батьками. 

Література 

1. А.Корниенко При свете надежды. Стихи. Издательство "Русское поле”,2006.– 190с. 

2. Анатолий Корниенко//С любовью и верой. Стихи. Издательство  «Смоленская газета», 2006г. – 192с.

3. Бик А. С. Провідна ідея педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського / А.С. Бик // Рад. шк. – 1985. – № 3. – С. 54–60.

4. БіляївВ.І. "На неокраянім крилі…” /В. І. Біляїв – Донецьк: Східний видавничий дім. НТШ /В. І. Біляїв - Донецьк, УК-Центр – 2003. – 348с.

5. ВареникІ.П. Валер’янівка. Валер’янівка – Краснодар, 2001р.,3 74с.Дата публікації: 02.12.2009.  

6. ДедюхинА.М. Сухомлинский о патриотическом воспитании детей / А.М.Дедюхин // Нач. шк. – 1976. – № 10. – С. 21–22.

7. КошолапО.Ф. Використання педагогічних ідей В.Сухомлинського у громадянському вихованні учнівської молоді // Наукові записки. Сер. Педагогіка і психологія. Вип. присвяч. 90-річчю Вінницького держ. пед. ун-ту ім.М.Коцюбинського / Вінницький держ. пед. ун-т ім.М.Коцюбинського. – Вінниця: Держ. картограф. фабрика, 2002. – Вип. 6. – Ч. 2. – С. 12–14. – Бібліогр.: с. 14 (5 назв). 

8. МостоваТ. Уроки Сухомлинського / Т. Мостова // Демократ. Україна. – 2004. – 20 квіт. – С. 5.

9. ОліфіренкоВ.В. Підручник з української літератури: історія і теорія (монографія) /В.В.Оліфіренко - Донецьк: Східний видавничий дім. НТШ/В.В.Оліфіренко. - Донецьк. – 2003. – 324 с. 

10. ОліфіренкоВ.В. Уроки правди і добра. Джерела літератури рідного краю, Донецьк, 1995.

11. СалтановЕ. Школоцентристская социально-педагогическая система В.А.Сухомлинского /Е.Н.Салтанов // Сред. проф. образов. – 2005. –¬ № 5. ¬ С. 21–24. – Библиогр.: 3 назв.

12. СенінаВ.К. Використання спадщини В.О.Сухомлинського у формуванні в учнів почуття громадянськості / В. К. Сеніна // Рад. шк. – 1981. – № 12. – С. 48–53.

13. Сіднєв Л. М. На ідеалах добра і гуманізму / Л. М. Сіднев // Рад. шк. – 1988. – № 9. – С. 76–79.

14. ЧеркашенкоВ. Стаття журналу "Відкритий урок: розробки, технології, досвід" За матеріалами: Освіта.ua

15. Шевченко. Людиною треба стати / Т. Шевченко // Кіровогр. Правда. – 1988. – 28 верес. – С. 3.

16. ЯременкоМ. Весняні мелодії, Сталінське обласне видавництво, 1955р.

17. ЯременкоМ. Вишнева заметіль, Донецьк: "Донбас”,1970.

18. ЯременкоМ.Т. Cталь і хліб: Поезії, - К: Дніпро, 1983. – 118с.

Віртуальні ресурси:

uk.wikipedia.org 

donbaslit.skif.net 

ruthenia.info

chl.kiev.ua 

osvita.ua

youalib.com/content

www.upmeter.com 

http://mirslovarei.com/content_log/alogizm-14.html 

http://www.elite-paint.com/paintings.php?type=styles&name=Modernism&lang=ru 

http://www.donbaslit.skif.net/ 

 ru.wikipedia.org/wiki/Шевченко,_Тарас_Григорьевич