Свято «Наша мова — колискова»
Мета: розширювати знання учнів про рідну українську мову, її значення у житті кожного; розвивати творчу уяву, мислення, пам’ять; виховувати прагнення досконало знати правильну літературну мову і навчитися нею говорити.
Хід заходу
Святково прибрана зала, навкруги — вишиті рушники, серветки, зразки українського одягу, старовинні ужиткові речі, кераміка. На стінах портрети Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка. Діти одягнені в українські національні костюми.
Виходять дівчинка та хлопчик з хлібом-сіллю на українському вишитому рушнику.
Д і в ч и н к а
Добрий день вам, любі люди!
Хай вам щастя-доля буде
Не на день і не на рік,
А на довгий-довгий вік.
Х л о п ч и к
Є багато країн на землі,
В них — озера, річки і долини...
Є країни великі й малі,
Та найкраща завжди — Батьківщина.
У ч и т е л ь. Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій мальовничій землі, в нашій славній Україні. Тут жили наші діди, прадіди, тут живуть наші батьки — тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, зачувши рідне слово...
Мова — душа народу. І сьогодні ми будемо говорити про нашу рідну українську мову.
Нашу мову в час горя й біди
Не від одної тяжкої навали
Не на те рятували діди,
Щоб онуки її забували.
Як довго ждали ми своєї волі слова,
І ось вона співа, бринить,
Бринить, співає наша мова,
Чарує, тішить і п’янить.
Як довго ждали ми...
Уклін чолом народу,
Що мову рідну нам зберіг,
Зберіг в таку страшну негоду,
Коли він сам стоять не міг.
У ч е н ь
Солов’їну, барвінкову,
Колосисту навіки —
Українську рідну мову
В дар дали мені батьки.
Берегти її, плекати
Буду всюди й повсякчас,
Бо ж єдина, так як мати, —
Мова кожного із нас.
Виходять дівчатка і хлопчик в українському одязі.
1-ша д і в ч и н к а
Українка я маленька.
Українка — моя ненька.
В неї щира я дитина,
Добра, люба та єдина.
2-га д і в ч и н к а
Вірна я дочка народу,
Бо козацького я роду,
Щиро я свій рід кохаю,
Роду іншого не знаю.
3-тя д і в ч и н к а
На Вкраїні народилась,
В свою маму удалась.
Все, що рідне, я кохаю,
Всім, хто рідний, помагаю,
І чужому я навчаюсь,
Але й свого не цураюсь.
У ч и т е л ь. Хто ти, хлопчику маленький?
Х л о п ч и к
Я син України-неньки!
Українцем я зовуся.
й тою назвою горджуся.
В мене вдача щира й сміла,
І відвага духа й тіла,
І душа моя здорова,
Українська в мене мова.
У ч и т е л ь. Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, та жива схованка людського духу, його багата скарбниця, у яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід і почуття.
1-й у ч е н ь
Українська мова — давня й молода.
Світить рідне слово, як жива вода.
Звідки воно взялось — діло не просте...
В душу засівалось, і з душі росте.
2-й у ч е н ь
Ти постаєш в ясній обнові,
Як пісня, линеш, рідне слово.
Ти наше диво калинове,
Кохана материнська мово!
3-й у ч е н ь
Рідна мово українська,
Ти душа мого народу,
Будь від роду і до роду,
Рідна мово материнська.
У ч и т е л ь. Для кожного народу дорога його мова, а нам, українцям, найближча до серця — українська. Вона співуча і багата.
4-й у ч е н ь
Зі слова починається людина,
Із мови починається мій рід.
Ласкава, мамина, єдина,
Щебече соловейком на весь світ.
5-й у ч е н ь
Бентежна, тополина, калинова,
Не випита, не вибрана до дна,
Моя українська, свята наша мова
Бринить, як бандури струна.
У ч и т е л ь. Світ мови оточує людину від народження. Ще дитина не вміє розмовляти, а вже уважно прислухається до голосу матері, засинає під колискову пісню. Любов до рідного краю, до мови, починається з материнської колисаночки. У ній — материнська ласка і любов, світ добра, краси, справедливості.
6-й у ч е н ь
Рідна мова! Рідна мова!
Що в єдине нас злива,
Перші матері слова,
Перша пісня колискова!
7-ма у ч е н и ц я
Як я була ще маленька,
Колисала мене ненька,
Колисаночку гойдала
й ніжну пісеньку співала.
Діти виконують колискову пісню.
У ч и т е л ь. Наша українська мова багата на різні вірші, пісні, ігри, загадки, прислів’я та приказки. А пам’ятаєте, діти, пісню про маленьку дівчинку, яка дуже сумувала, а коли прийшли до неї подруги, то розвеселили її? Дівчатка, як же цю дівчинку звали?
(Діти грають у гру «Подоляночка».)
— Ось бачите, діти, яка багата і чудова українська мова. Вона, мов кринична вода, яку черпаєш, а їй немає ні кінця, ні краю. Глибше ви пізнаєте її скарби, коли будете вчитися у школі.
Учи, дитино, рідну мову,
Гордися нею і лелій.
А зрадити голубоньку чудову
Ти навіть в думці не посмій.
Молися нею юними устами —
Вона твоя, як серце і душа.
Вона від прадіда, від тата і від мами,
Вона — Шевченкова, Франкова, Куліша.
Люби її, як матінку й природу,
Горнись до неї — ти ж бо її син!
Вона — безсмертя рідного народу,
Могутній, вічний України дзвін.
Наше свято наближається до кінця. Я була б рада та щаслива, якби від сьогоднішнього свята ви, дорогі діти, залишили у своєму серці хоча б одну краплину любові до рідної мови.
8-й у ч е н ь
Не цурайтеся мови, люди,
Рідного джерельця,
Хай вона струмочком буде,
Хай дійде до серця !
9-й у ч е н ь
Хай вона в піснях лунає
Кожен день і в свято.
Соловейком хай співає
В українській хаті!
