У батька було два сини. Коли вони виросли й могли вже тримати в руках заступа, батько сказав їм: "Беріть заступи, підемо копати поле". 

Копають вони й копають, і видалася праця братам важкою і незрозумілою. 

— Для чого ми копаємо? — питають вони.— І взагалі, для чого ми живемо на світі? 

Батько й каже синам: 

— Бачите цю велику гору? — І показав рукою на величезну гору, вершина якої вкрилася хмарами. 

— Бачимо,— відповіли сини. 

—У цій горі — Золоте Зернятко Істини. Можливо, десь у гли¬бині, можливо, на поверхні — ніхто не знає. Кажуть люди: хто знайде це Зернятко, той зрозуміє, для чого людина живе на світі, для чого працює, для чого копає землю і сіє хліб, споруджує будин¬ки і думає про зірки. Ідіть, сини, шукайте Золоте Зернятко Істини. 

Підійшли брати до гори, а вона величезна й висока, за день не обійдеш навколо, за три дні не зійдеш на вершину. Як же шука¬ти Золоте Зернятко Істини? 

Стали брати біля підніжжя гори. Старший — з одного боку, молодший — з іншого. Почали копати гору, пересипаючи землю жменя за жменею. Золотого Зернятка не було. 

Молодший брат підійшов до старшого і каже 

— Я більше не буду копати. Не хочу стати рабом ЦІЄЇ гори. Старший відповідає: 

— Хоч і все життя доведеться копати, а я все-таки знайду Золоте Зернятко Істини. Тому що я не раб, а вільна людина. А ти раб, бо не хочеш дізнатися, для чого ми живемо на світі, для чого копаємо землю і сіємо хліб, споруджуємо будинки й думає¬мо про зірки. 

Пішов молодший брат, поселився на березі річки — курінь збудував, рибу ловить і юшку варить. А старший брат копає і копає, кожну жменю землі у порох розтирає. Золоте Зернятко Істини шукає. 

Десять років копав старший брат гору, жодного дня не відпо¬чивав. Нарешті, на одинадцятий рік, коли вся гора була розкопа¬на й пересипана на нове місце, знайшов старший брат на самому дні гори Золоте Зернятко Істини. Воно було маленьке, як мачин¬ка. Поклав старший брат Зернятко на долоню, і яскраве світло Істини осяяло весь світ. Дізнався старший брат, для чого людина живе на світі, землю копає і ниву засіває, споруджує будинки й про зірки думає. 

Пішов старший брат по землі, побудував Щастя для всіх лю¬дей. І став Могутнім і Непереможним. Тому що він — Вільна Людина. 

А молодший брат живе в убогому курені, одяг на ньому порва¬вся, відро, в якому він юшку варив, продірявилося, їсть він сиру рибу і водою болотною запиває. Тому що він безвільний раб — раб свого ледарства, неробства і невігластва. Тому що справжня свобода — в умінні працювати день і ніч для того, щоб пересунути гору з місця на місце, побудувати Щастя для людей. 

Василь Сухомлинський