Вийшов заєць із нори і подався добувать собі харч. Пробіг трохи, дивиться, біжить до його вовк. Заєць понатужився, як припустив, насилу утік од вовка. Зупинився, озирнувся - немає нікого; заєць тоді почав щипать травку.

Не довелося біднязі десять разів ущипнути трави, дивиться, підкрадається до нього лисиця. Заєць знову пустився тікати без оглядки. Біг-біг, поки втік од лисиці. Сів у бур'яні, прищулив вуха і лежить, важко дихає.

     Не встиг іще гаразд опам'ятатися, чує, в бур'яні щось зашелестіло. Заєць знову кинувся тікати. Вибіг на чисту поляну, озирнувся навкруги - нема нічого. Він тоді з жалю і досади почав плакати і причитувать: "Навіщо я такий нещасний вродився? Всі мене зобіжають, всіх я боюсь, од всіх тікаю, не маю спокою і на одну хвилину. Хоч би одна яка-небудь звірина боялась мене, і то б не так було досадно. Піду я до річки та утоплюсь: як так жить, так краще душу свою загубить".

     Побіг заєць до річки топитись, добіг до берега, а там сиділа жаба, злякалася зайця - бульк у воду. Заєць зупинився: "Е, стій, є на світі такі, котрі мене бояться і то живуть, а чого ж мені не жить?" Повернувся заєць додому.