Свиня восени забрела в ліс. Там вона натрапила на жолуді й почала трощити. Налопалась по саме нікуди, іще б жерла, та вже в пельку не лізло. Вона тоді звалилась на бік і заснула там же під дубом. Як тільки виспалася, знічев'я почала рилом рити землю біля дуба, попідривала всі корінці. На дубі на той час сидів кібець; побачивши невчтивість свині, сказав їй:

- Безтолкова ти тварино, що ти робиш, навіщо псуєш корінці дуба? Він же може захиріти і засохне.

- А що мені до того, нехай сохне, я не жалію, мені потрібні тільки жолуді, бо од них я жирію.

- Дурна ти скотина, не дарма тебе свинею величають: ти роззуй очі, підніми вгору пику і побачиш, що жолуді на дубі ростуть. Як він засохне, так і жолудів тобі не буде. Пам'ятай, що дуб тебе годує, а не ти його. Ти того й не тямиш, що без дуба з голоду здохнеш.

Свиня засоромилася, потинялась додому.