Ворона літала над селом і схопила на току курча. Курча було чимале, уже в пір'ячко вбиралось. Ворона з добичею полетіла в ближній лісок, сіла на дерево невисоко од землі і почала довбать курча. Побачила лисиця, захотілось їй молоденької курятинки. Підійшла до дерева, обійшла навкруги нього разів з два і все позирала на ворону, а далі почала морочить їй голову. 

     «Яка ж ти гарна птиця! Я ніяк на тебе не налюбуюсь. Що за носик, що за хвостик! А пір'ячко... Од сонця аж блистить! Я думаю, така красавиця орла і то прельстить. Не дарма ти їси такий ласенький кусочок. По всьому видно, що у тебе довжен буть ангольський голосочок!»

     Ворона омліла од похвальби, забула й про курча, котре у дзьобу держала; роззявила рот і крикнула: «Да! Да!»

     Курча впало додолу, а лисиця схопила його і гайда.